Подільсько-Буковинські гірки (1-4.05.2014)
Перший день пройшли повністю за треком. В готель приїхали за планом
хвилина в хвилину. Можна і відпочити після такого насиченого дня.
Градієнти рельєфу вниз надзвичайно радували, вверх - спочатку викликали захоплений подив, потім просто сприймались, як рутина. А під ввечері усі мовчки дерлись на чергову гірку, з надією, що орг їх не обманює і вона таки остання на сьогодні. І так десяток разів
В Чернівцях і на виїзді кілька разів перетинались з групою Maksym'a і Ко, а потім вони десь звернули на асфальт. Ми ж справно відтарабанили десять кілометрів по зубодробильній лісовій "дорозі" і далі лісами ж "катались на качельках". На одному із спусків трохи ввійшли в азарт і три людини вирішили вийти з кабіни через руль. На щастя, все обійшлось малою кров'ю.
А взагалі, перший день відкатали непогано. Чернівці, як завжди, прекрасні, природа Буковини чудова, транспорту по треку взагалі немає, погода теж нормалізувалась і лише деколи сонце припікало занадто. Ну а останні 6 кілометрів розбитого асфальту видались бальзамом на душу і деякі частини тіла, які отримали завелику дозу вібромасажу за сьогодні
Градієнти рельєфу вниз надзвичайно радували, вверх - спочатку викликали захоплений подив, потім просто сприймались, як рутина. А під ввечері усі мовчки дерлись на чергову гірку, з надією, що орг їх не обманює і вона таки остання на сьогодні. І так десяток разів
В Чернівцях і на виїзді кілька разів перетинались з групою Maksym'a і Ко, а потім вони десь звернули на асфальт. Ми ж справно відтарабанили десять кілометрів по зубодробильній лісовій "дорозі" і далі лісами ж "катались на качельках". На одному із спусків трохи ввійшли в азарт і три людини вирішили вийти з кабіни через руль. На щастя, все обійшлось малою кров'ю.
А взагалі, перший день відкатали непогано. Чернівці, як завжди, прекрасні, природа Буковини чудова, транспорту по треку взагалі немає, погода теж нормалізувалась і лише деколи сонце припікало занадто. Ну а останні 6 кілометрів розбитого асфальту видались бальзамом на душу і деякі частини тіла, які отримали завелику дозу вібромасажу за сьогодні
Другий день теж за планом. Майже.
В Хотинську фортецю потрапили відразу після відкриття, тому натовпів туристів вдалось уникнути. Після екскурсії вийшли на трек і відразу матрас
- консиліум по ремонту гальмівних колодок зайняв годину. Запланований
час встигнути на черговий пором плавно зміщується з 14-ї на 16-ту.
Перший тягун і знову матрас - пацієнт виявився впертим і не хотів
здаватись. Довелось пускати кров, тобто, гальмівну рідину.
Проте, поломки зіграли нам на руку, бо за кілька кілометрів над треком нависла грозова хмара, з якою саме завдяки зупинкам, розминулись на перехресних курсах.
А далі розпочались виснажливі тягуни по гравію, які частково компенсувались швидкісними спусками. Скільки їх було, ніхто вже не рахував, але час запланованого відправлення парому змістився ще на дві години.
Та поламаними гальмами все не обійшлось. Після вирваних двох спиць в колесі Діма отримує почесний титул "людина-катастрофа", за що нагороджується ... новим підвісом і правом на евакуацію машиною.
Але ж до точки евакуації ще потрібно доїхати, а частіше - дійти, і ще частіше - вгору: по гравію, по полю з рапсом, по лісу, по колії гусеничного трактора. До відправлення порома залишається 25 хв, а ми знову з вітерцем спускаємось до Дністра, щоб вчергове виповзати нагору. На щастя, нагорі був асфальт і на пором таки встигнули. Переправились на Хмельниччину і відразу ще один тягун. Останні 15 км до Кам'янця пролетіли досить бадьоро і в готелі були ще до восьмої вечора.
Смачна вечеря, душ і прогулянка нічним містом - чудове завершення другого дня.
В підсумку лише 900 м набору на 60 км, але за рахунок тягунів вимотали вони нас більше, ніж вчора. Побачимо вранці, скільки залишиться бажаючих на 1500 м третього дня
В Хотинську фортецю потрапили відразу після відкриття, тому натовпів туристів вдалось уникнути. Після екскурсії вийшли на трек і відразу матрас
- консиліум по ремонту гальмівних колодок зайняв годину. Запланований
час встигнути на черговий пором плавно зміщується з 14-ї на 16-ту.
Перший тягун і знову матрас - пацієнт виявився впертим і не хотів
здаватись. Довелось пускати кров, тобто, гальмівну рідину.Проте, поломки зіграли нам на руку, бо за кілька кілометрів над треком нависла грозова хмара, з якою саме завдяки зупинкам, розминулись на перехресних курсах.
А далі розпочались виснажливі тягуни по гравію, які частково компенсувались швидкісними спусками. Скільки їх було, ніхто вже не рахував, але час запланованого відправлення парому змістився ще на дві години.
Та поламаними гальмами все не обійшлось. Після вирваних двох спиць в колесі Діма отримує почесний титул "людина-катастрофа", за що нагороджується ... новим підвісом
і правом на евакуацію машиною. Але ж до точки евакуації ще потрібно доїхати, а частіше - дійти, і ще частіше - вгору: по гравію, по полю з рапсом, по лісу, по колії гусеничного трактора. До відправлення порома залишається 25 хв, а ми знову з вітерцем спускаємось до Дністра, щоб вчергове виповзати нагору. На щастя, нагорі був асфальт і на пором таки встигнули. Переправились на Хмельниччину і відразу ще один тягун. Останні 15 км до Кам'янця пролетіли досить бадьоро і в готелі були ще до восьмої вечора.
Смачна вечеря, душ і прогулянка нічним містом - чудове завершення другого дня.
В підсумку лише 900 м набору на 60 км, але за рахунок тягунів вимотали вони нас більше, ніж вчора. Побачимо вранці, скільки залишиться бажаючих на 1500 м третього дня
Найважчим
поки що видався таки другий день. А третій з 1,3 км набору і насиченою
культурною і не зовсім програмою, з поломками, проколами, переправами по
містках і без них, з хащами, засіяними полями, дном річки і вечірньою
докаткою пройшов якось одноманітно
Виїхати вранці з готелю вдалось таки до 9-ї, хоч як частина групи не намагалась проспати сніданок
Старе місто оглянули не за попсовим маршрутом, а майже по пертметру
каньйону, побачивши практично усі башти і стіни зовнішніх оборонних
укріплень, а не лише Стару Фортецю. На екскурсію пішли лише ті, хто
вперше потрапив до Кам'янця, а решта вигрівались на траві під ранковим
сонцем, подеколи виховуючи не вихованих водіїв, як не потрібно
паркуватись
Наступні два підвісні містки мало не завалились, під час форсування,
але, якщо вірити місцевим, витримуючи мотоцикли, 18 велосипедів для них
теж не проблема.
Покинувши місто, трохи поблукали в лісі і таки знайшли той дх-шний жолоб, яким спускались два роки тому. Як виявилось, не усім варто пробувати себе в цій дисципліні.
Youtube чекає свого героя відразу після повернення. Шолома шкода, але
відпрацював він на усі 100%.
Далі до недобудованого залізничного мосту
довелось протоптувати нову стежку в кропиві і шукати стару поміж дерев
попід скелями. В процесі пошуків від коліс врятовано два равлики і ще
якусь не класифіковану живність.
На першу дня пройшли лише 16 км, і для
декого стало сюрпризом, що від міста ми фактично зовсім не віддалялись, а
ходимо по колу.
Обід і знову починаємо довго спускатись і ще довше підніматись. Або навпаки. Вже не важливо. Всі зрозуміли, що назва покатушки повністю відповідає змісту. На черговій заправці водою знайомимось з місцевим Копперфільдом -хоча б якась розрада і для нас, і для нього. Особисто мені найбільше сподобався гравійний спуск до Китайгорода. І не лише загогулистим серпантином і великими каменюками на шляху, а й усвідомленням, що стільки спускаючись, підніматись доведеться на таку ж висоту. Так воно і сталось, хоча підйом завдяки петлям по траверсу скелі, дався порівняно легко. Зверху насолоджуємось краєвидами і витрачаємо багато часу на ремонт - вечірня докатка в темноті стає все більш реальною. Наступна панорама в Демшині теж приємно вразила, а потім все за класикою: полем навпростець, річкою вбрід, лісом круто вгору. В Колодіївці ледве знайшли доріжку вниз до Дністра, заробивши зовсім не на часі прокол. Поки бортувались, зрозуміли, що взяти чергову скелю в лоб, як прокладено трек, зможемо лише з альпіністським спорядженням, тому вирішено було йти в обхід.
Сонце вже сідало, коли група колоною по одному розтягнулась берегом Бакоти в пошуках останнього на сьогодні крутого пішохідного тягуна. Видирались на нього досить довго, але віра в те, що далі буде легше, додавала сил. А сил, як виявилось, у нас ще немало. До турбази по рівному асфальту всі бадьоро вкручували 25-30 км/год, і не лише на спуску вниз. Звичайно ж, там чекає вечеря і ніхто не хотів, щоб все з'їли до нього, а тим більше замість
Ну а прогнози синоптиків на цей день - в топку. Замість мокнути увесь день під дощем, ми трохи підгоріли на сонці, хіба що хтось з обіду увімкнув зустрічний вітер. Грозовий фронт ганявся за нами недовго і, не витримавши темпу, вилився десь правіше, залишивши лише кілька крапель освіжитись вже в темноті.
Турбаза в самій долині біля Дністра, тому із зв'язком деякі труднощі, а все інше може бути: і будиночки, і харчування, і, сподіваємось, панорами. А ось підйом назад вгору вранці поки що не зовсім радує. Можливо, в неділю зробимо день акційних знижок набору висоти і кілометражу. Акційний сніданок о 7:45, а не о 7:00, як завжди, група, скориставшись добротою орга, вже випросила
Виїхати вранці з готелю вдалось таки до 9-ї, хоч як частина групи не намагалась проспати сніданок
Старе місто оглянули не за попсовим маршрутом, а майже по пертметру
каньйону, побачивши практично усі башти і стіни зовнішніх оборонних
укріплень, а не лише Стару Фортецю. На екскурсію пішли лише ті, хто
вперше потрапив до Кам'янця, а решта вигрівались на траві під ранковим
сонцем, подеколи виховуючи не вихованих водіїв, як не потрібно
паркуватись
Наступні два підвісні містки мало не завалились, під час форсування,
але, якщо вірити місцевим, витримуючи мотоцикли, 18 велосипедів для них
теж не проблема.
Покинувши місто, трохи поблукали в лісі і таки знайшли той дх-шний жолоб, яким спускались два роки тому. Як виявилось, не усім варто пробувати себе в цій дисципліні
.
Youtube чекає свого героя відразу після повернення. Шолома шкода, але
відпрацював він на усі 100%.
Далі до недобудованого залізничного мосту
довелось протоптувати нову стежку в кропиві і шукати стару поміж дерев
попід скелями. В процесі пошуків від коліс врятовано два равлики і ще
якусь не класифіковану живність.
На першу дня пройшли лише 16 км, і для
декого стало сюрпризом, що від міста ми фактично зовсім не віддалялись, а
ходимо по колу.
Обід і знову починаємо довго спускатись і ще довше підніматись. Або навпаки. Вже не важливо. Всі зрозуміли, що назва покатушки повністю відповідає змісту. На черговій заправці водою знайомимось з місцевим Копперфільдом -хоча б якась розрада і для нас, і для нього. Особисто мені найбільше сподобався гравійний спуск до Китайгорода. І не лише загогулистим серпантином і великими каменюками на шляху, а й усвідомленням, що стільки спускаючись, підніматись доведеться на таку ж висоту. Так воно і сталось, хоча підйом завдяки петлям по траверсу скелі, дався порівняно легко. Зверху насолоджуємось краєвидами і витрачаємо багато часу на ремонт - вечірня докатка в темноті стає все більш реальною. Наступна панорама в Демшині теж приємно вразила, а потім все за класикою: полем навпростець, річкою вбрід, лісом круто вгору. В Колодіївці ледве знайшли доріжку вниз до Дністра, заробивши зовсім не на часі прокол. Поки бортувались, зрозуміли, що взяти чергову скелю в лоб, як прокладено трек, зможемо лише з альпіністським спорядженням, тому вирішено було йти в обхід.
Сонце вже сідало, коли група колоною по одному розтягнулась берегом Бакоти в пошуках останнього на сьогодні крутого пішохідного тягуна. Видирались на нього досить довго, але віра в те, що далі буде легше, додавала сил. А сил, як виявилось, у нас ще немало. До турбази по рівному асфальту всі бадьоро вкручували 25-30 км/год, і не лише на спуску вниз. Звичайно ж, там чекає вечеря і ніхто не хотів, щоб все з'їли до нього, а тим більше замість
Ну а прогнози синоптиків на цей день - в топку. Замість мокнути увесь день під дощем, ми трохи підгоріли на сонці, хіба що хтось з обіду увімкнув зустрічний вітер. Грозовий фронт ганявся за нами недовго і, не витримавши темпу, вилився десь правіше, залишивши лише кілька крапель освіжитись вже в темноті.
Турбаза в самій долині біля Дністра, тому із зв'язком деякі труднощі, а все інше може бути: і будиночки, і харчування, і, сподіваємось, панорами. А ось підйом назад вгору вранці поки що не зовсім радує. Можливо, в неділю зробимо день акційних знижок набору висоти і кілометражу. Акційний сніданок о 7:45, а не о 7:00, як завжди, група, скориставшись добротою орга, вже випросила
Четвертий день, як не дивно, розпочався з тягуна. Зверху в Старій Ушиці місцевий дядько запропонував провести нас до Дністра коротшою стежкою через ліс. Треба було бачити, як він вкручував на старенькому "Салюті", тримаючи темп за 20
Понад
берегами проїхали до скельного монастиря, де гуляли більше години.
Через зовсім не привітні дощові хмари із заходу (а насправді, через
небажання повторно дертись на вчорашній останній апхіл
) довелось відмовитись від спуску до затоки з велосипедами, щоб обійти
її по периметру. Ну нічого, буде привід повторити колись маршрут
повністю.
Хто сподівався полегшити собі день (наївні
), відправились трасою назад на Кам'янець, а основна частина групи
пішла по треку. Тричі зупинялись латати проколи, а коли увімкнувся
сильний зустрічний мордодуй, вирішили все ж трохи зрізати на Дунаївці,
пожертвувавши костелом в Підлісному Мукарові і водоспадом в Малієвцях. Підкріпившись в кафешці, менш ніж за годину добрались до вокзалу, де виконали норматив стометрівки по перону з велосипедами на плечах, коли вагон зупинився зовсім не там, де чекали.
Все, тепер можна і виспатись. Фото і відео будуть згодом.
Комментариев нет :
Отправить комментарий